Форум

       Боль
Она сидела у окна,
с чашкой кофе в дрожащих руках.
Вновь затуманились серые глаза
Что-то горькое было в словах.

За окном мела метель,
Его имя тихо нашептала.
Где граница всех потерь?
Ответ она всегда скрывала.

Тихо опустилась на колени,
Закрывая мокрое лицо руками,
За окном сгущались тени,
Горя ей не высказать словами.

Жутко тихо в комнате пустой
Лишь тихонько бьют часы
Кто нарушит здесь покой?
Кто ответит на вопрос: «где ты?»

Остыло кофе в чашке на окне,
Сквозь иней пробивался розовый рассвет.
Остыли слова на затуманенном стекле,
Теперь ей не нужен был чей-то совет.

Она просила боль сердечную:
«С тобой в мире научи меня жить».
И стала птицей она беспечною –
Не смогла ее боль научить.
                               25.12.2000.

   Первая любовь
Я встретила тебя
В начале юности своей незрелой,
Ведь сердце вяло без любви
И так любить оно хотело,
Что всё померкло передо мной
И даже птицы петь не смели,
Ничто не сравнивалось с тобой
И слышно было, как звучат капели.

Я впервые ощутила
Сладко-горький вкус любви
И на мгновение забыла,
Что слишком взрослый ход игры,
Ведь ты живёшь в своём лишь мире
И ключик к сердцу твоему не подберёшь
Я прилечу к тебе на крыльях,
Когда меня ты, всё же, позовёшь.

Я не забуду, видно, никогда
Твоих горячих губ прикосновенья
И буду помнить все слова,
Что доставляли только наслажденья.
Сколько часов мы вместе провели –
Не счесть.
Но ты, как звёздочка, недостижим –
И в этом что-то есть.

Много воды с тех пор сплыло,
Мы потихонечку с тобой взрослеем,
Только сердце бережёт ещё тепло,
Что сохранить мы так и не сумели.
                                 26.11.2007

        НостальGI
День за днём проходит вскоре,
Я не скрою – в суматохе длится век.
Ты скажи: когда мы встретимся с тобою,
Близкий и далёкий человек?

Ты живёшь довольно вольно,
Обо мне давно не вспоминаешь,
Только мне бывает как-то стрёмно
От того, что знаешь, сердце не обманешь.

Тяжело забыть и отпустить,
Когда ставишь запятую вместо точки,
Когда стремишься льдину растопить,
И не все ещё проверены замочки,
Недосказаны слова, недописанные строчки.

Где ты, близкий далёкий, словом, родной?
Вот я пишу эти строки, а образ твой передо мной.
Ты никогда ведь не узнаешь, как дороги мгновенья,
Когда волнуют тело неуловимые прикосновенья.

Всё так живо и реально, как тогда:
Я видела близко тень от длинных ресниц,
Вот только руку протяни – и прикоснись…
И сон кончается внезапно, как всегда
И хочется вслед крикнуть: «Вернись!»
                                                   15.04.08

     Волчья песня
Мы рождены быть волками,
Живущими в тёмном лесу.
Когда лесные твари умолкали –
Был слышен голос на ветру.
Это плач одинокой волчицы,
Что не может встретиться с ним.
Когда на небе бледнеют зарницы –
Её крик растворяется в них.

А там, далеко: на другом краю леса
Раздавались такие же звуки средь ночи.
Одиноко живущий, без интереса,
Волк пел о судьбе своей волчьей.
Они и не знали, как песни их схожи,
Но встретиться им не предвиделось.
И пусть пути их так расхожи,
Не безнадёжным всё ещё виделось.

Их песня звучит в унисон,
Как шум осенней листвы непокорной.
Пусть говорят, что у волка – один закон,
Но трепет любви их – бесспорный!
                                                                   23.04.2008

Письма наших дней
Я пишу тебе письмо,
Ведь не увижу всё равно.
С лица мне грусть-тоску не снять
И глаз твоих не целовать,
И этой ночью мне не спать,
А ждать и ждать, и сново ждать,
Когда мигнёт зелёный огонёк –
Меж странами невидимый мосток.

Я вновь пишу тебе письмо,
Оно летит к тобе одно,
Не захватив с собой меня,
Мой запах, голос, свет с огня.
Пусть долетит быстрей оно
И сохранит души тепло,
И станет в комнате светло –
Я подарю тебе его.
 
Когда пишу тебе письмо,
Хочу, чтоб было всем слышно,
Кто строчит тихо у монитора
В минути радости й раздора,
Пусть каждый узнает себя,
Найдя любовь в интернетных сетях.
                                            8.01.2009

             Автобус
Автобус юности моей рисую,
Вот это – жёлтая полоса.
Он скользнул сквозь осевую
И забыл нажать на тормоза.
Автобус номер девять
Ходил с конечной ПТФ,
Автобус устарелый
Шёл с пункта «А» в банальный «Б».
Мы помним всей гурьбою,
Топчась на остановке,
Как проходили встречи,
Свиданья и разборки.
Там карта детства наша,
начерчена судьбою,
Там каждый первый Саша
встретился с любовью.

Последний раз девятка отъезжала
Ровно в восемь двадцать
И все бежали, себя опережая,
Чтобы в последнем рейсе задержаться.

Ту нашу остановку
снесли уже давно
Книга, исцарапанная нами
Ушла в небытиё
И юность золотая – милый возраст
Нас за собой уже не позовёт,
Лишь старенький жёлтый автобус
По той же дороге плывёт.

И смотрим и смотрим мы вслед,
Как скрывается «хвост» за поворотом
И вторим и вторим себе:
Не зря мы спешили сюда по субботам.
                                                  14.04.09
      
         *         *         *
Ты - свет в моём окошке
Ты - солнце в хмурый день.
Что знаешь ты о кошке,
Что бродит за тобой, как тень?

Ты загляни в её зелёные глаза
И увидишь грусти небосводы,
Их не оросит незваная слеза,
Она забыла вкус свободы.

Что заметишь ты во взгляде кошки,
Что услышишь в пении соловья,
Что почувствуешь, бросая птицам крошки -
Хочу всё тоже ощущать и я.

Вот голубь приземлился на карниз,
А с ним - моя заблудшая душа.
Я хочу преподнести тебе сюрприз:
Ты подойди, поближе, чуть дыша,

Прислушайся, как он воркует смело,
Пусть его речь тебе и не близка,
Напиши мне на асфальте мелом,
Всё, что хочешь донести издалека.

Я захвачу с собой листочек,
Слетевший с клёна к твоим ногам,
Я не поставлю в предложеньях точек
И поверю всем написанным словам.
                                                 06.2009

Здорово! Вот только грустные они.

Хорошие стихт!Лесенька,молодец ты какая!!!

Спасибо!Как известно, о грустном, как раз таки и пишется всегда.

      Сила волі
Серце коле, б’ється і тремтить,
Мов гороб’я те кволе в вирій хоче полетіть.
Але хтось поставив грати, мов залізний прут
І одному йому не розірвати Гіменея пут.

Сонце хилиться в зеніт,
Топче осінь на порозі.
Четверть прожито вже літ,
Припорошить сніг невдовзі.

Дайте волі, дайте сили
Розірвати ті окови.
Скільки днів мені лишили?
Дайте серце із соломи.

Щоб згорати від любові
У прямому сенсі слова,
Щоб світились очі-зорі
І зникала б зовсім втома.

Може стати хвилею у морі,
Що гойдає кораблі?
Може пташкою у лісі,
Що співає навесні?
Де ж узяти тої волі,
Щоб здійснити мрії свої всі?

Сьогодні - лід, а завтра - сльози.
Минає рік, і все -„невдовзі”,
А за вікном уже морози
І серце плакати не в змозі.
                                                  01.2008.

         На згадку
Твої очі, мої губи –
раз  зустрілися вони.
То була душі моєї згуба –
Ти лишив мене спокою назавжди.

Зустрічі були недовгі –
Ми могли згоріти у вогні.
Репліки твої були короткі,
Та зрозумілі всі до одної мені.

Ми, мов далекі полюси:
Водночас схожі й різні.
І в той же час такі близькі,
Неначе яблука розрізані.

Нам не потрібні ні пояснення, ні запитання:
Зрозумілі погляд, жести, сміх.
І скажу тепер я без вагання:
„нехай з’єднає нас минущий вік”.

І добре, що сонечко одне над нами:
Тепер я так вважаю.
Хай в тебе вже весна настане –
Тепер лиш це я побажаю.
                                          01.2008.
                    Мрія
В твоїх очах загубиться гірка печаль
Смуток ночей і безрадісні дні
Моя душа полине за тобою в даль
Туди, де сяють лиш очі твої ясні,
Де розбиваються сумніви, мов кришталь
І плине кохання човником навесні.

Я віднайду тебе, мій загублений талісман,
Наші найкращі спогади в тобі розбуджу.
Назавжди розсію сумнівів туман,
Нікому нашу таємницю я не розкажу.

Я здійсню заповітну твою мрію
В ту мить, коли ти навіть не чекаєш,
В холодні зими я теплом своїм зігрію
І ти збагнеш, що друге серце маєш.
                                                 2001 р.

               Осінь
Дзюрчать струмки з дахів
І вже не чуть птахів.
Дощ цілує листя,
Краплі лиш тремтять,
Журавлі курличуть,
В вирій десь летять.
На віконці сльози –
Дощ  лишає їх.
Затріщать морози, 
Скоро буде сніг.
Повітря пахне свіжістю трави
І всюди, де не глянь,
Жовто-багряні кольори.
„Бачиш? – Спускається осінь згори”.
                                          16.03.2001р.

        Портрети
Починала я з портретів,
та не слухав олівець.
Перейшла вже до скелетів,
Та вся праця – нанівець.
Давно малюю я тіла і лиця,
Та всі вони мені чужі:
Ні взяти ні напитись.

Світали ночі, вечоріли дні,
   Стирався олівець мій вірний
 Та лиш згадаю очі ті сумні -
   Папір прийняти їх не гідний.

Не можу намалювати лиш тебе,
Тебе лиш серце не пускає
І пригадать бува не можу все,
То, може я тебе вже забуваю?
                                        21.01.08
                 Зимова ніч
Зимова нічка
з неба сипле порох білий
І сота свічка мені розкаже,
Що то був день змарнілий.

І стулені повіками вже очі,
І, наче, скоро прийде сон,
Я згадую тебе щоночі:
На це мені немає заборон.

Хурделиця танок свій завела вже вкотре,
Колега мій розмалював віконне скло.
В цих стінах серденько живе самотнє,
Все знає місяць, що підглядує у вікно.

А завтра також прийде ранок,
Такий же день і темна ніч,
І знов побачу місячний серпанок,
Немов пройшовся ангел босоніж.

Що день прийдешній мені готує?
Я не знаю, та все ж чекаю.
Хай ніхто щоранку не сумує,
А ніч старанно вчить погане забувати.
Нехай насниться все, що забажаю,
Бо треба ж щастя будувати!
                                       23.01.2008

             Сину 
Білий лелека приніс мені сина
Зимового дня.
Рівною смугою біла хустина
Вже огорнула поля.
 
Відтоді все зовсім змінилося,
Коли мені показали маля.
І погляди наші зустрілися,
І стало іншим моє життя.

Зіронька нова зійшла на небосхилі –
То ангел-хранитель тебе споглядає.
Очі хай рідко бувають сльозливі
І щастя тебе хай спіткає.

Рік за роком дивував мене, мій хлопчик,
І всі питали: „Що то за дитина?”
Та боюсь, що виросте, горобчик,
Вилетить -  й тужитиме родина.
 
А поки що, люблю тебе й оберігаю,
І лихе зустрінеш – не минеться
Я тебе завжди застерігаю,
А лихе лихому хай вернеться.      
                                             6.02.2008.
           Тобі
Я – героїня твоїх снів
Я – тиха ніч за білим вікном.
Мене побачиш якось навесні,
У першій квітці, що ховається під сном.

Я – крапля води,
Сльоза на шершавій щоці,
Я – поруч завжди,
Як лінія долі на лівій руці.

Дозволь мені бути росою
Під твоїми ногами босими.
Я впаду на землю сльозою,
Коли небо розрядиться грозами.

Щоб побачив ти в кожній
Краплині дзеркально-прозорій
Мій ясний образ, до болю знайомий.

Хай для тебе сяють в небі наші зорі
І пам’ятай той щасливий час,
Що лиш нам одним відомий.
                                           15.02.2008.

Гарні вірші!!! БРАВО!!!!

Ще трохи моїх віршиків.

[color=#333399] PS:
[/color]Ми прожили достатньо років,
Щоб зрозуміть, що вже – чужі.
І, може, йти нам поруч тіснувато?
Бо надто часто випадали геть невдалі дні,
І сліз в очах з’являлось забагато,
І часом так кортіло залишитися одній.

Згадати все: щасливих днів було так мало,
Як сліз моїх солоних в океані.
Хіба таким своє життя я уявляла,
Коли свідомо на рушник ступала?
Коли обручка малувата стала?
Хіба таке собі буття пророкувала?

Забути все? Переступити?
І далі так в розлуці жити?
Немає відповідей на запитання.
І надто вже затягнуте моє вагання.
Коли не можемо навчитися прощати,
То краще шлях самотності обрати.

[color=#33cccc]         Дощ 
[/color]У травні так завжди дощить!
Із неба ллється незкінченний струмінь.
Зелені перші сходи порішить
І ніжно-веселкові квіточки – красуні.

І я під дощ попала,
Під безкінечний той потік.
І зачіска моя пропала,
Промокла з голови до ніг.

Та все ж іду ногами босими
По водяним слизьким доріжкам,
А верби вкриваються косами,
Сипле акація цвітом, як сніжками.

Згадую, як у дитинстві гуляла
Під теплим травневим дощем,
Як ніжками травичку м"яла –
І до грудей підступає щем.

По тілу розливається стрімка вода,
А в серці: нотка звучить з минулого.
І не помітно: де сьоза, де крапля дощова,
Коли побачиш такого ж роззутого.

Що біжить під дощем напористим,
А навколо: грім – і ні душі.
І краплі тремтять намистом околистим
І тільки ми, у тім, такі смішні.                       
                                                 4.06.2008

[color=#ff00ff]         *    *   *  
[/color]Закотилось сонце, осінь розляглася,
«Бабине літо» на землю сповзає.
Я, наразі, влітку тихо розплелася,
Та хто про теє знає?

Твої очі сині-сині
вбачаються квітками
Думки похітливі
в’ються поміж нами.

Ти примара, образ, хмара,
Ти, мабуть, що не людина.
Ти всього лиш голограма,
Вдало намальована картина.

Я дивлюсь на тебе й мрію,
Як торкнуся ненароком,
Своє серце, може, підігрію,
Та ти відходиш тихим кроком.

Що це? Я закохуюсь в картинку?
Просто я тебе не знаю.
Це, як спіймати невидимку,
Як за туманом бігти, що зникає.

Добре, що ти таким мені здавався,
Бо, як натхнення це для мене.
Ти був, я знаю, може, закохався,
А я пишу палкі вірші про тебе.
                                          16.10.08

      Я б.....    

[color=#cc99ff][/color]Я б торкнулася твого зап’ястя,
Та, навіть, мріяти про це не смію.
Мабуть, не вмію я ловити миті щастя
І щасливою бути не вмію.

Я б торкнулася замружених очей,
Та вони мене безжально уникають.
Існує безліч ненадолуджених речей.
Чому про тебе сни весь час зникають?
Чому останні миті в мене відбирають?

Я б торкнулася вуст твоїх безкровних,
Та, мабуть, цьому ніколи не буть.
Я відмовлюсь від усіх думок безсоромних,
Знай – я була! Ти цього не забудь!
                                                     4.11.2008

Нічого не можу зробити з цими каляками-маляками...